Бізнес готовий інвестувати в НДТМ при зрозумілих, прогнозованих умовах

Металурги готові вкладати в екомодернізацію скільки потрібно, але їм хотілося б політичних гарантій повернення грошей

Гірничо-металургійні компанії готові інвестувати у впровадження найкращих доступних технологій і методів (НДТМ) стільки, скільки потрібно. Але за умови гарантій повернення цих грошей. Будь-який бізнес заснований на математиці, тому він може інвестувати стільки, скільки дозволяє економічна модель.

Щорічно металурги інвестують кілька мільярдів доларів. Тому $6,6 млрд, необхідні для впровадження найкращих доступних технологій і методів, це цілком підйомна сума. Питання не в тому, скільки потрібно інвестувати, а в тому, протягом якого часу і які гарантії того, що українська металургія взагалі збережеться. Зараз у світі надлишок металургійних потужностей. Обсяги виробництва сталі перевищують попит на неї. Металургів ці питання турбують більше.

Думаю, що Гірничо-металургійний комплекс України готовий до інвестування в НДТМ при зрозумілих, прогнозованих умовах. В інших галузях приблизно схожа ситуація. Якби держава задавала чіткі вектори розвитку і офіційно фіксувала пріоритети свого руху для енергетиків, виробників скла, цементників і представників інших галузей, це, безсумнівно, стимулювало б інвестиції. У тому числі і у впровадження найкращих доступних технологій.

Але, на жаль, 30 років нашої незалежності показують, що амбітність українських цілей і складність наших стратегій компенсується повною необов'язковістю їх виконання. Як тільки уряд змінюється, всі попередні стратегії або не виконуються, або скасовуються. Кожен новий уряд вважає своїм обов'язком витратити час і гроші на розробку нової стратегії, а бізнес на все це реагує заморожуванням інвестицій. Звичайно, найдосвідченіші бізнесмени спочатку закладають у свої стратегії умови невизначеності. Але це в будь-якому випадку стримує інвестиції.

Другим (після політичної невизначеності) важливим стримуючим фактором є відсутність в країні дешевого фінансового ресурсу. Нацбанк нещодавно знову підняв облікову ставку і зробив фінансовий ресурс всередині країни ще дорожче. Звичайно, великий бізнес залучає капітал в основному за межами України, але внутрішні ресурси теж використовуються. І вони, на жаль, набагато дорожче, ніж фінансові ресурси для наших конкурентів в Європі, Росії і в Азії. Наші компанії на західних ринках капіталу кредитуються під 6-7%, якщо пощастить. А європейські компанії-мало не під 1%. Коли гроші тобі практично нічого не варті, ти нічим і не ризикуєш.

У такій ситуації держава могла б допомогти бізнесу і підтримати його фінансовими і податковими стимулами. Але наш український виборець-людина з соціалістичними, лівацькими поглядами. До будь-якої підтримки бізнесу або преференцій для нього люди ставляться вкрай негативно, не розуміючи, що це бізнес створює робочі місця і платить податки. Як сказала свого часу Маргарет Тетчер, в уряду немає своїх грошей, є тільки гроші платників податків. Основним платником податків в Україні є бізнес. Але держава, діючи в рамках популістського тренду, дуже обережно ставиться до Підтримки Бізнесу.

З іншого боку, наприклад, в Європейському Союзі років 20-30 тому, коли проводилася екологічна модернізація європейської промисловості, були активно задіяні різні форми держпідтримки. Держава через спеціальні наднаціональні фонди Європейського Союзу та національні фонди урядів суверенних країн – членів ЄС активно допомагала гасити кредити, стимулювала інвестиції в екологічну модернізацію, впровадження тих самих найкращих доступних технологій. І немає нічого поганого в тому, щоб Україна пішла цим шляхом. Тим більше що наша система державних фінансів не дуже ефективна. Я впевнений, що якщо, наприклад, Мінфін разом з Міністерством екології добре розберуться в Державному бюджеті, то знайдуть величезні резерви для стимулювання екологічної модернізації та впровадження найкращих доступних технологій.

Тим більше що в України є одна дуже важлива, але неочевидна перевага: наша технологічна відсталість. Багато хто вважає це недоліком, але є і зворотна сторона медалі. Чим більше ти відстаєш, тим більше у тебе потенціал зростання. Наприклад, якщо ми говоримо про зниження викидів парникових газів, то інвестуючи $1 млн в Німеччині, можна отримати в 100 разів менше ефекту, ніж інвестуючи $1 млн в цю сферу в Україні. Тому що в Німеччині вже практично все зроблено, модернізовано, розвинене, енергоефективно. Ми в цьому плані відстаємо. Але це потенціал, який можна вигідно реалізувати і капіталізувати. Підприємства ЄС за останні 40-50 років пройшли кілька етапів технологічного розвитку, практично повністю оновлюючи свої виробничі потужності. Ми маємо можливість, минаючи всі ці етапи, відразу перескочити в останній і інвестувати в сучасні технології.

Тобто, враховуючи наше географічне положення, вихід до моря і багато інших переваг України, а також гігантський відкладений попит в цивільному будівництві і в модернізації інфраструктури, який повинен спровокувати величезний попит на сталь, ми маємо можливість в перспективі 10-20 років стати серйозним драйвером зростання для європейського континенту. Але це за умови, що у нас в країні буде зрозуміла, прогнозована політична ситуація і доступ до фінансового ресурсу.

Тому всі питання впровадження найкращих доступних технологій, взагалі інвестицій та екологічної модернізації впираються в політичну волю наших лідерів і кон'юнктуру світових ринків.