Саме з таким заголовком вийшов нещодавно матеріал на сторінці ФБ «Захистимо Китаїв». Якщо коротко, автор висловив незадоволення проведенням засідання постійної комісії Київської міської ради з питань збереження та захисту культурної спадщини 16 травня, а також матеріалом який вийшов згодом. Акцент був зроблений на тому, що все що написано – брехня і маніпуляції.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяОдразу зауважу, що авторку петиції Марину Коваленко знаю особисто, вважаю її доволі розумною людиною, яка щиро вірить в свою справу. Поважаю і шкодую, що непорозуміння яке склалося в ситуації навколо Китаїво, заважає нашій співпраці. Думаю, це ненадовго. Тому і спробую надати оцінку «брехні і маніпуляціям».
Спробуємо розібратися.
- Автор матеріалу зазначає: «1. Межі пам’ятки археології не встановлені - це неправда. Археологічні дослідження проведені в 2017 році визначили межі поширення культурного шару.»
Ось вам перша маніпуляція. Автор підміняє термін «пам’ятка археології» з терміном «межі культурного шару». Річ в тім, що Закон «Про охорону культурної спадщини», ст.1, чітко визначає «пам’ятка культурної спадщини (далі - пам’ятка) - об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України..». А до Державного реєстру занесена пам’ятка археології «Китаївське городище та курганні могильники». На томість, «культурний шар» - грунт на місці давніх поселень в якому виявлені сліди людської діяльності минулих епох. Тобто, ми бачимо, що «пам’ятка» і «культурний шар» не ідентичні поняття.
Крім того, дана територія на протязі майже 80 років була перекопана Інститутом садівництва, якому належала з 1932 року. Наскільки «культурний шар» там зберігся? На це питання могли би відповісти археологи, але за весь цей час вони навіть не поцікавились господарською діяльністю садоводів. Ну не часі було. А тут, раптом…
Взагалі, щоби не заплутатися в юридичних поняттях, для себе потрібно визнати одну річ – має значення тільки те, що внесенні в Реєстр. Те що за різних обставин не внесені, а тільки розроблено, погоджено – не має законної сили.
Стосовно «меж пам’ятки» які були визначені археологічними дослідженнями в 2017 році. Все той же Закон «Про охорону культурної спадщини» в ст.14-1 визначає : «Межі та режими використання території пам’ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам’ятки приймається:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам’яток національного значення;».
Тобто не археологи, а Міністерство культури визначає межі на підставі науково-проектної документації. Яка і досі не затверджена, і відповідно не має юридичної сили як зазначалося вище.
Це ще одна маніпуляція яку використовують в статті.
Тепер стосовно «охоронних зон».
Згідно ст.32 Закону «Про охорону культурної спадщини» «Зони охорони пам’яток, буферні зони об’єктів всесвітньої спадщини, історичні ареали населених місць» та спираючись на Рішення Виконкому КМР народних депутатів №920 від 16.07.1979 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури в м.Києві». А з часом було затверджено Розпорядження КМДА № 979 від 17.05. 2002 року «Про внесення змін та доповнень до Рішення Виконкому КМР народних депутатів №920 від 16.07.1979 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури в м.Києві». Винесені межі:
архітектурного заповідника (п.1.1.12) «Комплекс архітектури монастиря в межах її існуючої території в Китаєво»
Археологічного заповідника (п.1.2.6) «Китаєво в межах городища та трьох курганих груп».
Зон охоронного ландшафту (п.3.4.2) «Район селища Вільний, схили гори в районі Пирогово, вул.Червонопрапорна, вул. Китаївська, район Музею народної архітектури та побуту України».
Тобто абсолютно чітко виявлені межі і якщо подивитися, дані локації не співпадають з ділянками про які ведеться розмова.
Стосовно проведення археологічних досліджень.
Висловлю свою точку зору. Дослідження потрібні.
Хоча би для того щоби знайти (або визнати відсутність) структури Поселення (залишки будинків, укріплень, кам’яних споруд, знарядь побуту та ремісництва тощо). З всього цього, згідно археологічного звіту від 1947 року, знайдено залишки Одного (!) будинку на 75 га! То де жили люди і скільки їх було? Хіба не варто дати відповідь на ці питання? І чому археологи виступають проти?
Можливо розуміють, що такі дослідження зруйнують міф про «Китаївське поселення»? Але науковці повинні займатися науковими дослідженнями, а не створенням міфів, хіба ні?
Ось і ще приклад маніпуляції, коли під різними привидами відмовляються від досліджень заради нагнітання істерії.
Стосовно конфлікту інтересів.
Автор статі заперечує його існування пояснюючи тим, що авторка петиції не мешкає в приватному будинку. А хіба конфлікт інтересів може бути тільки у власників приватних будинків? Автор статті погоджується з існуванням певних споруд на ділянці. А кому вони належать? Можливо Марина Коваленко, як мешканка, могла би відповісти, тому адресую це питання їй особисто, щоби уникнути звинувачення у маніпуляції. Ми ж всі хочемо знати правду. Хіба ні?
Стосовно кількості ділянок.
Автор статті заперечує, про те, що в сферу їх інтересів потрапили не тільки ділянки в Китаїво, але і в урочищах Самбурки і Болгарське. Разом 5 ділянок. Ну відкриємо текст петиції ,читаємо : «4. Повернути у державну власність земельні ділянки, що вказані вище та прийняти Рішення про погодження розширення НПП “Голосіївський” на землях в межах урочищ Китаїв, Болгарське, Самбурки у Голосіївському районі міста Києва загальною площею 58,29 га, враховуючи погодження Міністерства енергетики та захисту довкілля України №26/1.4-14.2-14574 від 03.06.2020».
Коментарі, зайві. Не буду казати, що під приводом «захисту пам’ятки археології» автор статі як і ініціатор петиції, виконують замовлення по рейдерському захопленню ділянок. Це було би примітивно і знаючи Марину Коваленко, я в це не повірю. Тому залишаю кожному приймати рішення особисто.
І на останок, стосовно того, що : «Щодо включення цих ділянок до складу НПП "Голосіївський" – ідеальне рішення як їх вберегти від знищення…»
Кожен, хто хоч трішечки розуміє як працює та чи інша організація (не кажучи вже про органи державної влади), погодяться, що не можна ставити питання які мають протилежне значення для різних структурних підрозділів.
За збереження «пам’ятки археології», створення музею, археологічного парку, відповідає Міністерство культури та інформаційної політики зі своїми вимогами. За створення природнього парку, відповідно – Міністерство енергетики та охорони навколишнього середовища, зі своїми вимогами, які зовсім не співпадають з вимогами колег з іншого Міністерства. Зліпити в одну кучу, за принципом – чим більше, тим краще, таке собі задоволення, яке не матиме рішення взагалі.
Я не буду акцентувати увагу і на інші «неточності» в Петиції, стосовно призначення земель, назви пам’ятки археології тощо. Їх я надіслав для ознайомлення ще до проведення засідання комісії, тому депутати мали можливість зрозуміти, що не так в Петиції. Нажаль, і авторка петиції, і її група підтримки, не захотіли з ними ознайомитися і надати власні пояснення перетворивши засідання на черговий балаган.
Важливо інше - не можна власні «хотєлки» ставить вище Закону. Може для «охлократії» – влади натовпу, це і прийнятне, але не для Держави. Якщо натовп почне диктувати свої вимоги на підставі власних бажань, то Україна як Держава перестане існувати. Я не вірю, що Марина Коваленко, як і інші прихильники цієї позиції, справді бажають зруйнувати українську державу. Але і в 1917 році, ніхто не хотів терору, Голодомору чи репресій. Хотіли як краще. Отримали. Чи варто повторювати помилки?
