Про це пише портал Фром.юа. Публікуємо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальності та не перевіряє дані, надані та опубліковані сторонніми інформаційними ресурсами.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПісля того, як голова МВС Арсен Аваков пішов у відставку, головною темою стало питання не тільки про його наступника, ким вже призначений Денис Монастирський. Іншою важливою темою для обговорення в поліцейському і політичному співтоваристві стали майбутні зміни в керівництві структурних підрозділів міністерства, зокрема, Національної поліції з особовим складом майже в 200 тисяч чоловік. Ми спробували з'ясувати, хто з найбільшою ймовірністю займе крісло голови Нацполіціі.
За нашими даними на цей пост розглядалися генерал, голова поліції Київської області Андрій Небітов,а також генерал-лейтенант Василь Паскал, колишній заступник голови Нацполіціі і заступник міністра МВС. Третій кандидат, швидше за все, розглядається в Офісі президента і уряді як найбільш ймовірний - це колишній перший заступник керівника Нацполіціі і нинішній ректор Одеського державного університету внутрішніх справ В'ячеслав Аброськін. І хоча сам він поки не заявляв про намір зайняти нову посаду, на думку ряду джерел, кандидатура Аброськіна буде запропонована на розгляд на одному з найближчих засідань Кабміну.
Аброськін зберіг деякий вплив в МВС і групу підтримки, хоч і вельми нечисленну. Ця група, як і він сам, роблять ставку, перш за все, на його публічність і популярність. Розрахунок також робиться на те, що генерал за останні роки став чітко асоціюватися з Нацполіцією і за часів Авакова істотно просунувся по службових сходах, продемонструвавши ряд успішних кейсів - принаймні, так вважав колишній міністр: генерал був нагороджений за особисту мужність і героїзм, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку. До цих успішним кейсів прийнято відносити управління поліцією Донецької області з часів російської окупації, рейд проти злодіїв в законі і інші. Втім, Аброськін був звільнений, хоча і не випав з поліцейської системи.
Детальний аналіз діяльності Аброськіна показує, що ключову роль в такому сприйнятті генерала зіграли, в першу чергу, його публічність і популярність в Facebook. Ставши ректором Одеського університету, першим ділом він помістив посилання на свій Facebook на головній сторінці сайту.
А ось що за цією популярністю стоїть насправді, досі залишалося якщо не секретом, то, як мінімум, не було предметом пильної уваги громадськості.
В історії Аброськіна ми виявили не тільки прогалини, але і буквально чорні плями.
Крим в тумані
Коли РФ вторглася до Криму, Аброськін працював керівником Кримінальної міліції Севастополя.
«Але він не поспішав прийняти рішення, що робити - залишатися чи їхати. Він чекав пропозиції від росіян. Тому ви ніде не прочитаєте, як він боровся з окупантами і що ж саме він робив в Криму кілька місяців після приходу «зелених чоловічків», - розповідає колишній товариш по службі Аброськіна, який залишив в Криму квартиру і виїхав на материк.
Не отримавши пропозиції від росіян, тільки тоді Аброськін зробив свій вибір і теж перебрався до материкової України, де відразу ж позиціонував себе як українського патріота. Незабаром його призначили в департамент карного розшуку, а потім начальником міліції Донецької області.
У цей час він почав активно писати в Facebook - ця соцмережа його верифікувала як публічну особу. Але звертає на себе увагу той факт, що, по-перше, Аброськін, народжений в Росії в 1973 році, практично нічого не писав про свою роботу і життя в Криму і, по-друге, у своїй власній автобіографії відразу після навчання він вказує роботу в Донецькій області, немов Криму в його житті не було взагалі. При цьому він відкриває для коментування лише деякі свої пости, але більша їх частина закрита для коментаторів на випадок, якщо посипаються неприємні запитання - а їх багато.
Маючи близько 50 тисяч підписників, генерал активно використовує патріотичну тематику в своїх постах і до нині, але про Крим вважає за краще не писати. Відомо також, що він залишив у Криму свою матір, не вважаючи за потрібне перевезти її ближче до себе - в Україну.
Те, що він «поховав» кримський період свого життя, може мати ще одне пояснення: численні публікації про Аброськіна свідчать, що в Криму він був причетний до наркоторгівлі. У 2013 році в. о. начальника Севастопольського управління міліції на прізвище Крайнюк інформував начальника департаменту внутрішньої безпеки МВС в Севастополі Дьоміна про те, що Аброськін кришує наркоторгівлю і веде розкішний спосіб життя.
«Пізніше стало відомо, що перевірка внутрішньої безпеки щодо Аброськіна закінчилася для нього сумно. У оперативному порядку були перевірені його зв'язки з ОЗУ, в інтересах якої він організовував схеми «безперебійних» поставок наркотиків у Крим. Аброськіна за підсумками розслідування викликали «на розмову» і запропонували йому написати заяву «за власним бажанням». Довести почате до кінця кримській міліції і СБУ завадила анексія півострова», - писали ЗМІ.
Донбас як трамплін
Остаточно переконавшись, що нічого з Росією у нього не вийде, Аброськін почав встановлювати тісні контакти з Аваковим, який щойно був призначений головою МВС і намагався оточити себе людьми, на яких він міг би покластися. Майже нічого не знаючи про Аброськіна, міністр вирішив спробувати його на території, прилеглій до зони АТО, в Донецькій області. Для генерала це і стало кар'єрним трампліном.
Його призначення головою поліції області відбулося 11 листопада 2014 року. На цій посаді Аброськін змінив генерала Костянтина Пожидаєва. А поліцією міста Донецьк керував генерал Юрій Седнєв, який з якоїсь причини, дізнавшись, що в область буде призначений саме Аброськін, спочатку взяв лікарняний, а потім і зовсім звільнився - нібито за станом здоров'я (наказ МВС від 22 жовтня 2014 року 2117 - п. 64. Б ( «через хворобу»).
Юрій Седнєв
«Якби можна було провести опитування серед поліцейських Донецької області, думаю, ви почули б багато нецензурних виразів на адресу Аброськіна», - так говорить один з колишніх співробітників поліції Донецької області.
За його словами, тоді ще міліцейський склад області не дуже довіряв новому начальнику з Криму. А пізніше співробітники стали свідками того, як Аброськін насамперед кинувся воювати не з окупантами, а з волонтерами на фронті і зі своїми колегами по службі, в тому числі, з тими, хто приїхав служити Україні з окупованих територій.
«Хлопці, які кинули свої будинки і квартири, вже як би довели, що вони - патріоти. Вони не вимагали до себе особливого ставлення, але ніхто і подумати не міг, що їх буде принижувати, ображати і звільняти новий начальник поліції, щоб оточити себе тільки лояльними людьми. Звільнені обчислювалися сотнями», - говорить наше джерело.
Одним з тих, хто виявив лояльність до генерала, був Володимир Гончаров, якого Аброськін у вересні 2015 року призначив начальником Артемівського (нині Бахмутського) відділу поліції.
Володимир Гончаров
«У особового складу виникло питання, як такий посередній співробітник як Гончаров отримав в управління такий потужний відділ, до якого входили Дружківка, Торецьк та Костянтинівка. Це ж більша частина півночі області! І тоді нам стало зрозуміло, що основний принцип призначень - особиста вірність Аброськіну», - сказав один з поліцейських
Правда, цю вірність Гончаров продемонстрував вельми оригінально. Незадовго до його призначення з інспекцією до Костянтинівки приїхав Аброськін і, розмахуючи автоматом, вичитував всіх, хто попадався під руку. Під руку йому попалася нога Гончарова, в яку начальник випадково вистрілив. Нога постраждала не сильно, але Аброськін в якості компенсації вирішив дати Гончарову нову посаду і отримав таким чином лояльну людину. Втім як і всі призначенні Аброськіним цей керівник нічим себе не проявив і звільнився з поліції.
Був ще один чоловік, який виявив лояльність до генерала. Ще будучи заступником начальника карного розшуку України, Аброськіна відрядили до Краматорську, де він оселився в однойменному готелі - «Краматорськ». Але за проживання платив не Аброськін і навіть не поліція, а співробітник колишнього підрозділу управління МВС з боротьби з економічною злочинністю. Аби Аброськіну, як великому чину, було комфортно. Ну, і щоб вислужитися перед ним теж. Рахунок за період з липня до листопада 2014 року склав 322 тисячі гривень. Але, не дивлячись на те, що він був оплачений, майбутній ректор університету внутрішніх справ попросив в готелі чеки, щоб пред'явити їх в поліції для погашення. Тобто, він ще й заробив за рахунок платників податків.
3 червня 2015 року 1-й слідчий відділ прокуратури Донецької області ці чеки вилучив і порушив кримінальне провадження №42015050000000240, яке 29 вересня того ж року було закрито без будь-яких підстав. 11 листопада Аброськін був призначений першим заступником Нацполіціі. А той співробітник, який оплатив генералу проживання в готелі, був звільнений.
Наступний «талановитий» улюбленець Аброськіна - Артем Васицький, який з Донецької області був переведений з підвищенням у Дніпропетровську, де очолив кримінальну поліцію. Але з відходом з Нацполіціі Аброськіна «всю його рать» почали зміщувати, бо не такими вже цінними вони й були. Більшість пішла працювати на нижчі посади. Але Васіцький вважав за краще взагалі піти з поліції, ніж працювати в некомфортних для нього умовах - просто кинув службу.
Артем Васицький
В цілому опитані нами колеги по службі Аброськіна і інформовані джерела зійшлися на думці, що як тільки він позбувся посади в Нацполіціі, він одразу ж забув всіх, хто допомагав йому будувати кар'єру і кого він сам просував по службі. Багато з тих, хто був з ним, в поліцію взагалі не повернулися.
Аброськін демонстрував свою владу не тільки у кадрових питаннях - також він доводив свій авторитет і публіці, але теж своєрідно.
У травні 2015 року було затримано партизанськуа група з 9-ти чоловік «Равлик», яка воювала з сепаратистами в Секторі М - на Маріупольському напрямку. Ця група була добре знайома українським військовим. Тоді вона вийшла в бік однієї з місцевих агрофірм, щоб затримати сепаратистів - разом зі зброєю і прапорами ДНР. Але, щоб все було законно, партизани викликали поліцію. А прибула поліція заарештувала самих активістів - підопічні Аброськіна звинувачували їх в грабежі агрофірми. Аброськін ж зробив вигляд, що не знав про те, що відбувається, але повністю схвалює дії підлеглих і вважає, що «Равлик» мав намір пограбувати агрофірму. Незабаром активісти були відпущені, але всі 9-ть отримали по два роки умовно.
Серед «жертв» генерала були і жінки-поліцейські.
Жінки генерала
Коли Аброськіна призначили першим заступником керівника Нацполіціі, генерал продовжив призначення за тим же принципом, що і раніше. Так, стрімке кар'єрне зростання почалося в Олени Чекан: якщо в 2013 році вона була помічником чергового відділу міліції в Селідовому, а потім оперативним черговим, то в 2014 році їй присвоїли звання капітана, потім перевели в карний розшук Лиману, де призначили на керівну посаду і майже відразу присвоїли їй звання майора.
Успіхи Чекан зрозуміли не всі і не відразу. Багатьох здивував той факт, що вручити їй особисто відзнаку за службу приїхали голава Нацполіціі Сергій Князєв і Аброськін. Саме останній і просував Чекан по службі. Але не просто так - між Чекан і Аброськіним були відносини, які далеко виходять за рамки службових. Свою протеже («яскраву блондинку», як її називали) генерал піарив як тільки міг.
Одного разу Аброськін вирішив відправити Чекан на стажування в США, причому рішення це він прийняв спонтанно. Але у Чекан не було закордонного паспорта. Тоді генерал зажадав зробити їй паспорт протягом дня, для чого на вуха було піднято цілий ряд співробітників поліції та міграційної служби. І вона отримала паспорт. Але до того моменту інтерес генерала до неї зник, тому Чекан так і не полетіла у США. Незабаром її повернули туди, де її і знайшов Аброськін - в Селідово. Після запаморочливого зльоту вона тепер працює звичайним оперуповноваженим, зникла з інформаційного простору так само несподівано, як і з'явилася.
Жінки в житті Аброськіна відіграють особливу роль. Випадок з Чекан далеко не єдиний. Генерал користувався своїм становищем, авторитетом і популярністю і на це клювала не одна співробітниця поліції, інші насилу відбивалися від знаків уваги начальника. Деякі з них або повторювали шлях Чекан, або зовсім звільнялися з поліції, усвідомивши, що їх використовували.
Пристрасть до жінок в Аброськіна проявилася і в дуже дивному проекті, який він сам же і вигадав: в Маріуполі він створив поліцейський ансамбль барабанщиць. Багато поліцейських задавалися питанням, наскільки доречно і необхідно утримувати такий ансамбль в прифронтовій зоні? Для Аброськіна це був такий собі конкурс краси прямо на робочому місці. Коли його призначили ректором Одеського університету, такий саме ансамбль з'явився і там.
Втім, жіноча тема в історії Аброськіна заслуговує окремої публікації. Джерела кажуть, що у відносинах з жінками слід звернути увагу на історію дівчини з Ліги майбутніх поліцейських, якій ще не виповнилося 18 років. Примітно, що при цьому Аброськін був ініціатором проекту закону про педофілію. Він не тільки пропонував посилити кримінальну відповідальність для педофілів, але і впровадити їх публічний реєстр, мовляв, тільки цього педофіли і бояться найбільше - бути впізнаними.
Однак цілий ряд джерел стверджує, що сам генерал не проти поспілкуватися з неповнолітніми з Ліги майбутніх поліцейських в неформальній обстановці.
Генерал-фотомисливець
Будучи керівником кримінальної поліції України, Аброськін відзначився, мабуть, в найгучнішому його піар-проекті - в затриманні злодіїв в законі. Цій темі він приділяв велику увагу в своєму Facebook.
У Донецькій області він віддавав команди на проведення масових спецоперацій, в ході яких злодіїв в законі красиво укладали в підлогу обличчям. Проблема була в тому, що далі цього операції нічим не закінчувалися - всіх просто відпускали, оскільки процесуально і юридично участь деяких людей в деяких сходках не доводять зовсім нічого. Але Аброськіну потрібно було зовсім не це, а красиві фото. Тобто по суті це була не полювання на злочинців, а фотополювання.
У 2016 році він повторив цей трюк. Тоді Аброськін повідомив, що поліція затримала 12 кримінальних авторитетів, які проводили сходку в Дніпрі. Деякі з них приїхали з непідконтрольних Україні територій. Але, коли він опублікував фотографії, виявилося, що злодіїв знімали не обличчям до підлоги, а у профіль і анфас. І їх теж відпустили, у чому Аброськін не посоромився зізнатися. Серед тих, кого відпустили, був Вася "Донецький».
«Вася був оглянутий, з ним проведена бесіда, сфотографований в фас і профіль, і відпущений з «рекомендаціями», - повідомив Аброськін в соцмережах.
Втім, не тільки заради фото намагався Аброськін. Одним з тих, кого вдалося затримати Аброськіну, був російський кримінальний авторитет на прізвисько Пан (Віктор Панюшін), який контролював Курську та Бєлгородську область, яка межує з Україною. Здавалося б, це велика подія і справу треба доводити до суду. Але Пан та посередник Аброськіна - начальник департаменту стратегічних розслідувань (колишній УБОЗ) Роман Осуховський - почали перемовини про викуп злодія. І від Аброськіна передали Пану ціну вирішення цього питання: 800 тисяч доларів.
Роман Осуховський
Ця сума збиралася частинами. А потім передавалася через Осуховського Аброськіну. І Державне бюро розслідувань порушило кримінальну справу проти поліцейських. Але, судячи з усього, у Аброськіна було досить зв'язків в ДБР, щоб цю справу було зам'ято - її відправили аж до Львова. Осуховський змушений був звільнитися. І, незважаючи на те, що справу була зам'ято (вперше в історії ДБР справу не було доведено до кінця), воно і донині не закрито, і закрити його просто так навряд чи вийде. Але і після цього Аброськін продовжив писати в соціальних мережах про браві затримання злодіїв в законі (вже в якості «експерта»), немов кримінальної справи про хабар не було. До речі, тоді, в 2019 році, Пана відпустили, а в травні цього року його знову заарештували - цього разу СБУ, і зараз вирішується питання про видачу його Росії. А СБУ намагається з'ясувати, як його могли відпустити два роки тому і хто за це несе відповідальність.
Після звільнення Аброськіна з поліції історія з затриманнями злодіїв в законі ще довго згадувалася у МВС. І в міністерстві дозрів проект закону, який вносив суттєві правки до Кримінального Кодексу.
У 2020 році Верховна Рада проголосувала ці правки. Стаття 255 КК, присвячена організованої злочинності, було значно розширено: тепер злочином вважається не лише організація злочинного угруповання, а також і проведення сходок і участь в них, навіть якщо злодій в законі знаходиться за гратами або в СІЗО. Простіше кажучи, після відходу Аброськіна поліцейські вирішили припинити цей фарс з фотографуванням злодіїв в законі: щоб у умовного «аброськіна» з поліції не було спокуси влаштувати показуху і нажитися на цьому.
Але це був не єдиний спосіб Аброськіна поліпшити своє особисте матеріальне становище.
Який поліцейський без Порше і службової квартири
Повертаючись до донецького періоду Аброськіна, варто також згадати ще один показовий випадок, який досить яскраво характеризує те, чим генерал займався насправді.
У Луганській області в ході розшукових заходів по кримінальній справі 2012 року місцева поліція провела ряд обшуків. На одній із стоянок поліцейські виявили автомобіль Porsсhe Cayenne, який мав відношення до розслідуваної справи, а також документи на нього. Машину перегнали до Бахмуту, щоб детально її оглянути. В ході огляду в машині знайшли білу речовину, яку експерти визначили як метамфетамін. Машина була одразу ж оформлена як речовий доказ.
У березні 2015 року про Порше в ході доповіді підлеглих дізнався голова поліції Донецької області Аброськін. І несподівано для всіх він наказав машину помити - і зовні, і всередині. Після цього він сів за кермо і поїхав на очах відділу поліції. Незважаючи на те, що машина безслідно зникла, вона як і раніше залишається речовим доказом у справі № 29-12-03-1739.
Ну і, звичайно, «за законом жанру», якби в біографії генерала Нацполіціі не було б службової квартири, то ця історія була б неповною.
За два тижні до свого звільнення з посади першого заступника Нацполіціі Аброськін отримав у власність апартаменти на київському Печерську, в самому центрі столиці. Цю службову квартиру купило МВС, а потім вона була виведена з балансу міністерства. Аброськін жив в ній, але після звільнення вона була оформлена на нього, за що генерал заплатив зовсім нічого.
Ніяких юридичних підстав на безкоштовну приватизацію цього житла у генерала не було, оскільки таким правом він вже раз скористався - в Севастополі. Тому в 2020 році, коли Аброськін вже рік очолював одеський університет, ДБР порушило ще одну кримінальну справу. Але і вона теж до цього дня нічим не завершилася. Правда, і вона теж ще не закрита.
Зовсім недавно, в липні 2021 року Аброськін як ректор університету внутрішніх справ дав газеті «Одеські вісті» велике пафосне інтерв'ю. Судячи з того, що перше питання журналіста було саме про барабанщиць, можна припустити, що сам Аброськін і замовив інтерв'ю з собою. Називалося ж інтерв'ю словами самого ректора: «Молодь треба виховувати на вчинках». На жаль, з цієї фрази складно зрозуміти, на чиїх і яких саме вчинках потрібно виховувати молодь. Але все стане куди більш зрозуміло, коли ДБР доведе до кінця хоча б дві кримінальні справи проти головного кандидата на пост голови Національної поліції України, а сам він, нарешті, розбереться у питаннях своєї моралі.
