Україна і Росія підійшли до межі повного припинення торгових і ділових відносин. Позбавлена логіки агресивна антиросійська політика, що проводиться Петром Порошенком і, всупереч очікуванням більшості виборців, прийнята на озброєння Володимиром Зеленським, нині досягла апогею. Переслідування опозиції на чолі з Віктором Медведчуком може стати останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння російського президента Володимира Путіна. Толерантність, з якою Москва досі ставилася до рішень України вводити заборони та економічні санкції, навіть на шкоду власній економіці, може закінчитися. І це матиме найсерйозніші наслідки для України.

Через політичний курс, що проводиться в Україні після приходу до влади Порошенка, українські виробники продуктів харчування, Легка промисловість і ще цілий ряд галузей втратили ємний ринок збуту в РФ: багато підприємств закрилися, а люди поїхали на заробітки за кордон. Найбільше через розрив з Росією постраждали високотехнологічні українські підприємства-сектор машинобудування, оборонки, українські авіа - і космічна будова. Не знайшовши за сім років заміщення російському партнерству, підприємства не перший рік балансують на межі банкрутства. Ринок Європи незважаючи на всі обіцянки так і не відкрився для українців, а для тих одиниць, які все ж змогли на нього потрапити, не став рятувальним кругом.

Зростання цін на нафтопродукти, вугілля та електроенергію – це також наслідки розриву з РФ. Наша країна вже втратила значні обсяги транзиту газу, стабільно приносять мільярди доларів скарбниці, а скоро може втратити їх зовсім, що матиме, без перебільшення, катастрофічні наслідки для терпить лихо української економіки.

Складається враження, що влада свідомо погіршує ситуацію, що склалася. Остаточно зіпсувавши ситуацію з Росією, вони тепер роблять все, щоб розірвати економічні відносини з ще одним найважливішим торговельним партнером – Білоруссю. І так само, як і з РФ, економічної логіки ніякої, тільки політика.

Реалізуючи курс на розрив зі своїми традиційними партнерами, Україна мало чим відрізняється від унтер-офіцерської вдови, яка сама себе відшмагала. Дії української влади, що здійснюються під прапорами боротьби з державою-агресором, не піддаються логічному поясненню, оскільки основної шкоди вони завдають не РФ, а самій Україні та українцям.

Популярні новини зараз
Українців мотивуватимуть мобілізуватися: обійдуться без бусиків та ТЦК Будете служити неподалік від дому: хто зможе обрати посаду та місце в ЗСУ В українців масово горять холодильники: як зберегти техніку під час відключень світла За таке влітку ще не платили: сюрпризи в платіжках дедалі незвичніші
Показати ще

Це особливо помітно і відчутно в енергетичному секторі. До 2015 року Україна купувала газ з Росії безпосередньо і внаслідок цього мала ціну, яка дозволяла активно нарощувати м'язи української хімічної промисловості, виробникам мінеральних добрив, металургії. Ціна газу для населення 2010-2013 роках не перевищувала 72,5 коп. за куб. м. Після Майдану вона вже не опускалася нижче 7-8 грн, а нині населення платить 10-11 грн за куб. м з доставкою, і влада запевняє, що це ще велике благо, оскільки при нинішніх світових 1 тис. дол. за 1 тис. куб. м ціна могла б бути більше 20 грн / куб. м. при цьому державна "Укргазвидобування", газ якої в основному йде на потреби населення, видобуває його з собівартістю не більше 1 грн/куб. м. це нещодавно підтвердив топ-менеджер "Нафтогазу".

Вітчизняного газу на всіх не вистачає, і "Нафтогазу" доводиться все одно закуповувати його за кордоном по 1 тис.дол. за куб. м. Де логіка? Замість того, щоб сісти за стіл переговорів і домовитися про прийнятну ціну газу з "Газпромом", українська влада продовжує стріляти собі в ногу, купуючи газ за ціною європейських хабів. При цьому гроші українських платників податків йдуть на рахунки західних трейдерів, але газ фізично не переміщується: це все той же газпромівський газ, який відвантажується в Україну з транзитних обсягів. Необхідність переміщати газ з Європи по трубі фізично додасть до вартості ще 50 дол. на 1 тис. куб. м.

І, безперечно, така необхідність в України скоро з'явиться. Агресивна антиросійська політика, що проводиться після Майдану, змусила РФ активізувати процес будівництва газопроводів в обхід України. Ще в 2012 році був введений в експлуатацію "Північний потік", потім були побудовані дві нитки "Турецького потоку", в результаті чого постачання газу до Туреччини, Греції, Болгарії та Румунії припинилися: Трансбалканський газопровід на українській стороні спорожнів. Після запуску "Північного потоку-2", який вже добудований і знаходиться в процесі сертифікації, необхідність у використанні української ГТС відпаде зовсім. Після цього її можна і потрібно буде порізати на металобрухт, оскільки для внутрішніх потреб Україні такі обсяги не потрібні. Вони ляжуть додатковим тягарем на плечі промисловості, яку змусять платити за обслуговування порожніх труб.

Очевидно, що на відміну від України європейські країни керуються у своїх рішеннях економічною доцільністю, а не політичними гаслами. Наслідуючи приклад інших країн, Угорщина з 1 жовтня отримуватиме газ через "Турецький потік" і газопроводи Південно-Східної Європи, а також через Австрію. "Газпром" і угорська MVM CEEnergy Ltd підписали два довгострокові контракти, що гарантують стабільні поставки газу на вигідних умовах на найближчі 15 років. Українське МЗС закотило з цього приводу Справжню і дуже негарну істерику, пояснюючи це тим, що рішення призведе до практично повної зупинки транзиту російського газу в Угорщину через Україну. Мабуть, українська влада вважає, що для інших, як і для них, набагато краще, коли політика важливіше економіки і добробуту в країні.

У Зеленського прекрасно розуміють, що в разі скорочення до мінімальних фізичних обсягів російського газу в трубі Україна взимку не зможе забезпечити належний тиск. Без газу в люті морози може залишитися ряд областей на півдні і сході. Жителі Миколаївської, Одеської, Херсонської областей можуть замерзнути, а робота ключових промислових підприємств в регіонах зупиниться. Очевидно, в такій ситуації Україна, а не Росія, повинна бути зацікавленою домовлятися. Але чомусь саме Росія, яка довела, що може забезпечити стабільні і безперебійні поставки газу в Європу і не потребує української ГТС, вже кілька років кличе Україну за стіл переговорів, але у відповідь отримує незмінну відмову.

Схожа ситуація з електроенергією – Україна заборонила її поставки з Росії, хоча навіть люди з найближчого оточення Зеленського публічно говорили про те, що дешева Російська електроенергія сприяла зниженню ціни і була суворим нашийником для жадібності українських олігархів, домінуючих в галузі. Електроенергія в Україні вже значно подорожчала, що знайшло відображення в собівартості більшості товарів, ціни на які зросли. Про необхідність підвищувати тарифи для населення сурмлять водоканали і не тільки вони. До зими ціни на електроенергію зростуть ще більше. І добре б, щоб ще й не було дефіциту а, як наслідок, масштабних блекаутів. Склади з вугіллям в Україні який місяць пустують, але загороджувальні мита, встановлені на більшості сортів російського вугілля, продовжують діяти. Вугілля для потреб українських теплоелектростанцій закуповується за цінами нещасливого Роттердаму. Принцип у дії той самий: краще українці платитимуть дорого за міжнародний хаб, ніж дешево агресору. Втім, чия політика в торговельно-економічних відносинах більш агресивна - ще велике питання. Баланс введених мит і заборон нерівний – на цьому терені лідирує Україна.

Українська влада ввели спецмито на дизельне паливо, що поставляється по трубопроводах. Після цього рішенням РНБО і зовсім націоналізували "трубу", знерухомити її. Змусили піти з ринку найбільшого постачальника автогазу з РФ. В результаті, українці зіткнулися з шаленим зростанням цін на соціальний вид палива. Україна постійно оновлює свій список санкцій, додаючи в нього все нові товарні групи з РФ: будматеріали, мінеральні добрива, продукцію деревообробки та металургії, легкові та вантажні автомобілі. При цьому Росія реагує на це більш ніж стримано. З України заборонили поставки ряду європейських товарів, які забанені в РФ з 2014 року, зокрема делікатесних сирів - італійського пармезану наприклад. Потрібно віддати належне, РФ ніколи не грала з чутливими для нашої країни темами, наприклад з постачанням нафтопродуктів. Але ж частка Росії настільки велика, що їй не склало б труднощів влаштувати відчутний струс Україні.

У минулому році, за даними Державної митної служби, Росія увійшла в трійку основних торгових партнерів України. Саме з РФ (на 4,6 млрд дол.), Китаю (8,3 млрд дол.) І Німеччини (5,1 млрд дол.), Як виявилося, Україна імпортувала найбільше товарів.

Росія залишається для України і великим експортним ринком. В країну поставляються металопрокат та металеві вироби, верстати та транспортні засоби, продукти хімічної промисловості, деревина та целюлозно-паперові вироби, продовольчі товари та сільськогосподарську сировину, текстиль та взуття. До 2014 року Росія була найбільшим ринком збуту молочної продукції, зокрема сирів, м'яса, української "горілки" і кондитерських виробів, продукції легпрому. Ринок Росії дуже ємний, і до того ж росіяни лояльні до української продовольчої продукції. Через антиросійської політики втратили ринок збуту і були змушені закритися молокопереробні підприємства, сирні та лікеро-горілчані заводи, які забезпечували тисячі робочих місць. Україна зробила все можливе, щоб знищити багаторічну співпрацю з РФ в машинобудівній, космічній, авіаційній галузях. Це поставило унікальні українські підприємства на межу виживання. Легендарний "Антонов", "Південмаш", більшість підприємств "Укроборонпрому" так і не змогли знайти можливість заміщення російських матеріалів, приладів, на які були орієнтовані їх проекти. Підприємства змушені скорочувати співробітників і просити подачки з бюджету, щоб виплатити співробітникам, що залишилися зарплати.

"У нас серйозно змінилася структура товарообігу з Росією. Якщо в 2012-2013 роках у нас була досить велика частка високотехнологічної продукції, то зараз ми зійшли до рівня сировини - продукції з низькою доданою вартістю", - відзначав економічний експерт Олег Пендзин.

За постмайданне роки Україна так і не змогла знайти Ельдорадо, на які багато хто розраховував, при укладанні угоди про вільну торгівлю з ЄС. Все не так просто: як виявилося, Європа готова купувати в України ліс-кругляк і бурштин за викидними цінами, але не поспішає відкривати свої ринки для продукції з високою доданою вартістю. Українські підприємці неодноразово скаржилися на обмежені квоти на поставку тваринницької продукції в ЄС, а автоперевізники - на кричущу ситуацію з видачею дозволів на перевезення Польщею. Для багатьох галузей ЗВТ з Європою стало грою в одні ворота. Підприємці нарікають на те, що крім найвищої конкуренції в ЄС потрібні сертифікати та дозволи чи не на кожну окрему позицію номенклатури; неймовірно заплутана і складна процедура виходу в торгові мережі. Скористатися привабливою пропозицією нарощувати експорт в Європу змогли, без перебільшення, тільки одиниці українських виробників. На жаль, за цей невеликий успіх була заплачена величезна ціна: прийшли в занепад промисловими підприємствами, звільненням і виїздом з України найкращих мізків - інженерних кадрів і IT-фахівців.

Дежавю нині можна спостерігати і щодо Білорусі, яка в очах Зеленського з надійного партнера раптом стала ворогом України. І знову політика на першому місці, а економіка, схоже, зовсім не береться до уваги. Відзначимо, що при загальному товарообігу в 2,59 млрд дол. Україна імпортує білоруські нафтопродукти і бітум, без якого Велика президентська будівництво доріг встане, на порядку 1,2 млрд дол. З Білорусі імпортуються добрива, наземний транспорт, пластмаса, полімери, хімікати і продукція деревообробної промисловості. При цьому провідною статтею експорту України до Білорусі є корми та відходи харчової промисловості, чорні метали, ядерні реактори, котли і механічне обладнання, залізничний рухомий склад.

Але незважаючи на те, що переорієнтація на економічні відносини з Європою не забезпечує Україні необхідні обсяги експорту та Мінськ залишається важливим зовнішньоекономічним партнером Києва, Україна вирішила відреагувати на затримання білоруського блогера Романа Протасевича введенням економічних санкцій. Як і у випадку з Росією, збиток вони завдали в основному українським підприємствам. І як би шалено це не звучало, влада всерйоз розглядають посилення Антибілоруських санкцій, в тому числі шляхом заборони імпорту білоруських нафтопродуктів. Будемо чесні, для Білорусі це як укус комара - країна націлена зберегти ринок Росії, в десятки разів більш ємний і платоспроможний, ніж український. А ось українці можуть серйозно постраждати, адже тільки від повідомлення, що великий білоруський виробник дизпалива і автогазу збирається на ремонт, стелли на українських автозаправках починає лихоманити. Для України Білорусь - єдина після РФ альтернатива отримання нафтопродуктів за нормальними, а не європейськими цінами, за якими нафтопродукти заходять з моря.

Схоже, Банкову все це мало хвилює. Адже платять за всі ці політичні рішення не Порошенко, чи не Зеленський і члени його команди, а прості українці зі своїх спорожнілих кишень.