Продовжуючи тему подій навколо Китаїво, на передодні Дня пам’яті Перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні, хотілось би підняти тему як намагаються стерти пам'ять реальних героїв, мешканців Китаїво. В даному матеріалі, хотілось би підняти історію і долю РЕАЛЬНИХ людей, яких знають і шанують, якими пишаються.

На фоні «боротьби за «поселення –примару», яке більш схоже на істерію, відбуваються і інші події, коли деякі історики - кон’юнктурники, на тлі громадського інтересу, та керуючись сучасними політичними трендами, готові переписати історію України

Мова йде про Марію Боровиченко більш відому як «Машенька з Мишоловки». Вона народилася в тодішньому передмісті Києва – Мишоловці, що межує з Китаїво 21 жовтня 1925 року. У 1941 році, коли німці впритул підійшли до Києва вона доставила в штаб 5 повітряно-десантної бригади важливі дані. 11серпня була зачислена санітаром, а вже 13 серпня на території Київськоо сільгоспінституту (нині НУБІП) винесла на собі восьмеро бійців та застрелила двох фашистів при рятуванні комбата Сімкіна. Марійка самовіддано боролась з фашистською навалою наражаючи себе кожної хвилини на смертельну небезпеку. Пройшла бойовий шлях від Києва до Сталінграда. Загинула 14 липня 1943 року під Курськом на очах у бойових товаришів, рятуючи пораненого офіцера Пам'ять про неї була увіковічена в поіменованій на її честь школі №122,в якій вона навчалась та в назві однієї з вулиць Мишоловки. У 1965 році указом Президії Верховної ради СРСР сержанту Марії Сергіївні Боровиченко посмертно присвоєно звання Героя Радянського союзу за проявлені відвагу та героїзм.

Але останнім часом, вулицю, названу на її честь, вирішили перейменувати. Хтось одноосібно вирішив викреслити її ім’я з пам’яті мешканців Голосіїва прикриваючись «патріотичними намірами» і боротьбою з рашизмом.

То в чому її провина, що її пам'ять намагаються стерти ? В тому що вона добровольцем пішла в неповних 16 років захищати свою Батьківщину? А хіба мало у нас сучасних дівчат, які так само добровільно вирушили на війну. І її життєвий шлях не приклад для наслідування? Де впевненість, що завтра так само не стануть намагатися викреслити з людської пам’яті імена сучасних героїв? Адже вже сьогодні, хлопці і дівчата які захищають Україну від російської навали, все частіше виявляють сумніви, що після війни їхні подвиги теж будуть стерті з пам’яті нащадків і вони нікому не будуть потрібні. На привеликий жаль такі думки мають підстави на фоні відношення деяких діячів до ветеранів та інвалідів сучасної війни.

Популярні новини зараз
"Оленячий Місяць" 21 липня: чим небезпечний цей місяць у повні в Козерозі і як пережити період без проблем Важливо для кожного пенсіонера: українців попередили про зміни Пенсіонерам призначили до виплат додаткові 940 гривень: хто перший у списках Вода дорожчає вже з серпня: скільки доведеться платити
Показати ще

Віра Гедройць, на чию честь перейменовано вищезгадану вулицю, походить з литовського князівського роду. Народилась у селі Слободище Орловської губернії. Навчалась в Брянській прогімназії потім в Орловській гімназії . У 1898 році закінчила Лозанський університет в Швейцарії. Після повернення в Росію була однією з близьких людей царської сім’ї. У 1904 році пішла добровольцем на фронт русько-японської війни в якості хірурга. Приймала участь у першій світовій війні. Після поранення у 1917 році прибула на лікування до Києва. Після одужання працювала дитячій лікарні та факультетській хірургічній клініці київського медінституту. Про себе говорила в чоловічому роді «я пішов», «я оперував», «я сказав».

Останні роки прожила в Києві з графинею Марією Нірод, будучи з нею у фактичному шлюбі. Писменниця Наталія Ворнцова опублікувала про неї книгу «Віра Гедройць: княжна, геній, хірург, лесбіянка». Померла у 1932 році в Києві від онкологічного захворювання, похована на Корчуватському кладовищі.

Особливістю цієї історії виступає той факт, що один і той же історик виступив ініціатором перейменування вулиці, яка носила назву героїні українки Маріїї Боровиченко на вулицю лесбіянки Віри Гедройць – лікаря, російської аристократки. З ким радився і чим керувався ініціатор перейменування, сказати складно.

В нашій історії, особливо за останні сто років, було достатньо діячів, які щоби догодити владі і знайти своє місце в сучасних реаліях, готові були і на переписування історії, і на наклепи, і на відкриті звинувачення своїх колег. З рештою, сам ініціатор, може надати відповідь. Але спробуємо розібратися.

На перший погляд і Боровиченко і Гедройць мають щось спільне – обидві вирушили на війну санітарками. Обидві так чи інакше, пов’язані з Києвом. Одна народилась в Києві і загинула в Росії, інша народилась в Росії і померла в Україні. Своє життя прожили в СРСР. На цьому спільність біографій і закінчується.

Якщо подивитися на походження, то Марія Боровиченко з робітничої сім’ї, а Віра Гедройць – княжна. Наскільки їх внесок в історію і долю України має значення, важко сказати. Тут головне інше – Марія Боровиченко десятиріччями була для мешканців району землячкою, взірцем патріотизму та прикладом для наслідування молоді. Віра Гедройць відома мабуть, тільки в вузьких колах.

На цьому можна було би і поставити крапку. Якби не одне «але».

Головне інше – намагання поставити російську аристократку з лесбійськими нахилами вище української дівчини з робітничої сім’ї яка у 16 років пішла боронити батьківщину і віддала своє життя заради перемоги над загарбником. Це цинічний «брудний камінь» в бік людей, які з давніх часів живуть на Українській землі. Для яких Марія Боровиченко - реальна особистість, уособлення героїзму, яку пам’ятають , шанують і будуть шанувати у віках!

Тенденція до нав’язування нових «героїв» з одночасним намаганням стерти пам'ять про людей яких шанують за реальні справи , це наслідок того, як колективний міф перетворюється на ідеологію – незрозумілу і ворожу до народу.

Тільки мало хто це усвідомлює. В чому різниця між МІФОМ і ІДЕОЛОГІЄЮ? МІФ народжується з віри людей. ІДЕОЛОГІЯ – використовує цю віру у власних цілях. Нас намагаються переконати, що княжна Гедройць важливіша «Машеньки з Мишоловки». А Перемога 1945 в страшній війні – російське надбання, а тих хто пам’ятає та шанує Героїв які зламали хребет фашизму, зараз намагаються виставляти прихильниками рашизму.

Нажаль, ми знову споглядаємо не тільки як переписують історію, нищать пам’ятники минулої епохи, закликають до боротьби з класовими ворогами, але і починають ділити українців на «правильних» і «ворогів». Чи усвідомлює наш горе-історик наслідки такого розділення українців?Як швидко, ми дійдемо, спочатку до громадянського протистояння, потім до доносів в правоохоронні органи, в решті до терору і громадянської війни? В 1917 році, так само, все починалось з мрій про нове життя, а чим закінчилося…

Приклад перейменування вулиці Марії Боровиченко, наглядно демонструє той факт, що суспільство в певних речах, не змінюється. Ті хто ще вчора нею пишалися, сьогодні сором’язливо терплять перейменування. А ті хто береже про неї пам’ять, з легкої руки нових «комісарів», стають «ворогами народу». Потрібно усвідомити, якщо на заміну МІФАМ не приходить НАУКА, а ІДЕОЛОГІЯ, до добра це не приведе. І ми знову будемо рухатись по колу власних помилок. Чи прагнемо ми цього, чи все таки перестанемо ділити народ на «правильних» і «ворогів»? Зможемо знайти в собі мудрість щоби обрати єдність і компроміс, а не розбрат? Основою слугуватиме правдива історія

Питання «Марії Боровиченко» це не тільки про історію, а і про людську гідність. Наскільки люди готові об’єктивно оцінювати своїх земляків, та засуджувати псевдогероїв. Ми або вчимося жити в злагоді та правді і справедливості, або марнуватимемо час в пошуках ворогів. Ми або станемо незалежними, або знову опинимося в стійлі. Об’єднаємось, чи нас знищать поодинці.

Наближення Дня Перемоги над нацизмом, зайвий привід осмислити і власну історію і місце в ній кожного з нас. А тим хто змінив пристосування до брехні пристосуванням до сміливості варто усвідомити - Український народ не дозволить знущатись з власної історії. Герої не вмирають. СЛАВА УКРАЇНІ, ГЕРОЯМ СЛАВА!!!