Але про нього точно напишуть книгу. Про людину великого серця і самовідданої самопожертви, яка не шукала визнання, а просто знала, що має бути там, де потрібна.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяУ кожному його рішенні було не лише військове вміння, а глибоке усвідомлення відповідальності за тих, хто поруч. Він не керував з тилу, він був одночасно і поруч, і попереду. Він не підносив себе, але його ім’я лишалося в пам’яті кожного, хто мав щастя його знати, аби служити з ним поруч.
Не всі герої потрапляють у заголовки новин. Але Леонід Розмаїтий заслуговує на те, аби люди знали про його подвиг. І не лише пишались цією людиною, а й усвідомлювали: їхнє безпечне життя у тилу, це самопожертва таких, як Леонід Розмаїтий. Людей, які мовчки взяли на себе найбільшу відповідальність: без камер, оплесків та обіцянок. Коли десь у мирному місті згасало світло, він міг тримати позицію під мінометним обстрілом. Коли хтось обурювався побутовою проблемою, він віддав наказ, що рятував десятки життів. Його війна не була політикою, вона була особистою відповіддю на вторгнення окупанта, на несправедливість та біль, який завдали народу та країні.
Саме такі, як Леонід і тримають країну. Не гаслами, не заявами, а щоденною важкою роботою на межі життя і смерті. І саме тому про нього напишуть, аби кожен, хто живе завдяки таким як Леонід, пам’ятав: свобода має ціну. І ця ціна – ім’я яке треба закарбувати у своїй пам’яті. І спогад про Леоніда Розмаїтого – це не історія про війну. Це розповідь про Людину з великої літери.
Хтось, згадуючи цю людину, згадає про молодшого лейтенанта Леоніда Розмаїтого, одного з тих, хто тримав небо над Україною ціною власного життя, а хтось: розбитного, веселого і завжди говірливого хлопця, який умів підняти настрій будь-кому і у будь-яких обставинах.
Для когось він залишиться героєм на війні: точним, холоднокровним, рішучим, але таким, що ділився останнім, прикривав у штурмі і не відвертався у важкі хвилини. А для рідних, близьких та друзів – веселим, щирим, розбитним, хлопцем, який умів зникнути і повернутись з тортом і причиною для свята. У ньому поєднувалося те, що майже не зустрінеш в одній людині: дитяча безпосередність і доросла відповідальність, легкість у спілкуванні і внутрішнє залізо. Він був не лише тим, хто тримав фронт, а тим, хто заворожував душі.
У березні 2022 року він приєднався до тероборони і одразу став стрижнем підрозділу: командир, наставник, побратим. Його поважали не за погони, а за характер. Не за звання, а за рішення: точні, відповідальні, рятівні. Коли його рота воювала під Бахмутом, він першим йшов на позиції. Коли потрібно було евакуювати загиблих та поранених, він повертався, аби забрати побратимів.
Він був лейтенантом, але за ним йшли як за головним і довіряли як генералу. Він не ховався за спинами побратимів, а був серед тих, хто організовував оборону, координував штурми, навчав новобранців, мінував маршрути для прикриття груп, брав на себе логістику. Він навіть став тимчасовим заступником з морально-психологічного забезпечення, бо умів говорити з людьми так, що до людей поверталась віра у життя.
Він був не лише бійцем, який воював, а й людиною з логікою та холодною витримкою. Так наприклад, 2-го квітня 2023 року, діючи у щільній міській забудові на північному заході, Леонід Розмаїтий знищив розрахунок коригувальників вогню та двох снайперів, які засіли в будівлі. Його влучний удар з гранатомета не просто прибрав загрозу: він відкрив безпечний прохід для роти і дозволив суміжним підрозділам вийти з ворожого оточення. І це – не влучність. Це про відповідальність перед іншими.
У грудні 2024-го він, як і до цього, стояв на позиції. Ворог штурмував, а Леонід керував обороною, рятував поранених, витягував хлопців із суміжних підрозділів. А потім… Потім сам залишився на позиції. Один. Поранений. Але з кулеметом.
Навіть тоді, коли тіло вже не витримувало, він залишався живим щитом на передовій, захищаючи позиції. Згодом його евакуювали, але серце не витримало…
Його подвиг – це не про смерть. Це про життя мільйонів, захищене ним і такими, як він. І саме тому Леонід Розмаїтий має отримати звання Героя України. Бо він ним уже став для всіх, хто вижив завдячуючи його подвигу.
