Його головне завдання - на прикладі реальних історій героїнь розповісти, що життя після діагнозу можливе, а рак - точно можна перемогти.

– Фонд Ріната Ахметова більше 10 років допомагає системі охорони здоров'я України, в тому числі онкологічним медзакладам, ставати сильнішими і ефективнішими, а українцям – перемагати хворобу. Допомогу Фонду за програмою «РАК ВИЛІКОВНИЙ» уже отримали майже 400 тисяч українців (усього в Україні близько 1,2 млн хворіють на рак). Ця програма була запущена в 2008 році з метою поліпшення якості діагностики й лікування онкохворих за допомогою новітнього обладнання та впровадження передового досвіду лікування раку. Успішне лікування хвороби включає дві складові: медичну та психологічну. Щоб психологічно підтримати тих, хто тільки починає боротьбу з раком, Фонд Ріната Ахметова запускає проєкт #РАКНЕВИРОК, – розповіла Наталія Ємченко, член Наглядової ради Фонду

#РАКНЕВИРОК – це історії українок, які зустрілися з раком обличчям до обличчя і змогли подолати хворобу. Це прекрасні фотосети героїнь, у яких тріумфують життя і краса.

Фонд Ріната Ахметова вірить, що ці щирі історії підтримають тих, хто тільки починає важку боротьбу з раком, дадуть не тільки сили для битви з хворобою, але і віру в те, що хворобу можна перемогти. Усі історії героїнь проєкту про одне – як важливо для перемоги над онкологією навчитися ЖИТИ, знаючи про діагноз. І самим жінкам, і їх сім'ям. Тому що хвороба, на жаль, приходить не до однієї людини, а до всієї сім'ї.

Популярні новини зараз

"Злизали" у СРСР: експерт розповів, як американці "вкрали" ідею Запорожця для BMW і Lloyd Arabella

Злата Огнєвіч розповіла, що обрала не Андрія Задворного на шоу "Холостячка": "Я переконалася, що..."

Григорій Решетник зрадів фіналу "Холостячки" зі Златою Огнєвіч: "Нарешті маячня закінчиться"

Михайло Поплавький запропонував змінити гімн "Ще не вмерла України...." на свою пісню, земляки сміються: "Ваша пісня і так гімно"

Показати ще

У рамках проєкту своїми історіями боротьби з раком поділилися харків'янки модель Дарина Мітченко та культурний менеджер Олена Воробйова, фотограф Ксенія Панкратова з Києва, соціальний працівник Ганна Нестеренко з Рівненської області та інженер Анжела Грицай із Луцька. Їхні історії об'єднує один загальний посил – як важливо в процесі боротьби навчитися жити заново, знаючи про діагноз.

Ось що розповіла про цей досвід Олена Воробйова:

«Коли я здавала аналізи на онкологію, то підозрювала, що рак у мене знайдуть. І все одно до останнього сподівалася на диво. Коли прийшла в лікарню забирати результат, то побачила, як лаборант винувато опустив очі, –я відразу все зрозуміла. Кров прилила до моєї голови, в очах потемніло. Я відчула колосальне почуття провини: що я скажу своїм дітям?

Більше місяця після постановки діагнозу я не могла прийняти хворобу. Я її заперечувала. Потім злилася на себе. А 11 листопада 2019 року таки усвідомила, що я смертельно хвора і треба боротися. У мене дві дочки-підлітки, я їм сказала: «Дівчата, я офіційно знімаю з себе обов'язки матері на найближчий час та оголошую себе вашою сестрою і власною дочкою. Прохання піклуватися про мене!»

У мене було 4 курси хіміотерапії. Лікарі призначили операцію. У ніч напередодні хірургічного втручання я не змогла заснути. У мене почалися напади паніки. Всю ніч я не могла заснути. Вранці зателефонувала подрузі і сказала, що не поїду на операцію. Вона сказала: «Відміняй, але пам'ятай ‒ це кінець». Я розридалася і пів дня не могла заспокоїтися. У той день я зрозуміла, що зовсім скоро можу померти. У цей день народилася нова я.

Операція відбулася. Потім було 25 сеансів опромінення. Увесь час зі мною поруч були то одні близькі люди, то інші. Вони як хвилями приходили і йшли. Я заздалегідь прощала всіх, хто піде, хто не витримає, не зможе переварити те, що буде зі мною відбуватися.

Пам'ятаю, настав момент, коли у мене були дуже погані показники печінки. Лікар сказав, що наступні 24 години будуть критичними. Я подумала: «А раптом я помру?» І відразу почала телефонувати друзям. Казала їм, що мене вже завтра може не стати, просила побути зі мною, поговорити зі мною. Взагалі нікого не виявилося поруч! Усі такі: «Олена, та ти що, все буде добре, тримайся, тримайся!» Тоді я подзвонила своєму психологу і сказала: «Я тобі плачу гроші, мені потрібно, щоб ти поговорив про мою смерть»

Зараз я здорова. Рак став для мене дивним і страшним, але корисним досвідом. Під час лікування я вела щоденник, намагалася побачити у хворобі життя і красу, як звикла це робити раніше. З нього народилася книга «Мистецтво жити під час хіміотерапії», у якій я розповіла, як пройшла через цей період життя.

Я здорова, але до цього часу живу з чітким усвідомленням, що моє життя може в будь-який момент обірватися. Завдяки цьому я відчуваю всю повноту і цінність життя».

Ознайомитися з іншими історіями перемоги над раком або розповісти свою можна на сторінці проєкту