Про це йдеться у журналістському розслідуванні ВВС.

Свідчення потерпілих описують систематичне застосування насильства та жорстокого поводження у СІЗО № 2, розташованому в місті Таганрог Ростовської області, де тримали українських військовополонених.

Факти фізичного та психологічного насильства, такі як побиття та катування електрострумом, виявились поширеними й систематичними за свідченнями колишніх ув'язнених. Полонених піддавали голоду та утруднювали доступ до належної медичної допомоги, що спричинило смерть деяких з них.

Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради України з прав людини та один з офіційних учасників у переговорах про обмін, каже, що дев'ять з 10 звільнених українців розповідають про катування в російському полоні. "Це зараз для мене найбільший виклик: як захистити наших людей в Росії, - каже Лубінець. - Ніхто не знає, як це зробити".

У вересні минулого року старший лейтенант Артем Середняк вже чотири місяці був у полоні, коли його та ще 50 українців перевели до СІЗО №2 у Таганрозі. Кілька годин їх везли в кузові вантажівки із зав'язаними очима й прив'язаними одне до одного руками, розповідає Середняк.

У Таганрозі, згадує він, їх зустрів офіцер: "Вітаю, хлопці. Ви знаєте, куди ви приїхали? Тут ви будете гнити до кінця свого життя". Полонені мовчали. За словами Середняка, їх завели всередину будівлі, зняли відбитки пальців, роздягнули, поголили й змусили прийняти душ.

Популярні новини зараз
Масово заражаються і діти, і дорослі: небезпечна хвороба "косить" усіх через спеку "Міста і села будуть побудовані наново": старець назвав час, коли Україна повернеться до миру Астронавт повернувся з космосу і розкрив "брехню", в якій живе Людство Оштрафують навіть тих, хто вже оновив дані – кого повторно чекають в ТЦК
Показати ще

На кожному кроці охоронці з чорними кийками й металевими прутами били їх по ногах, руках або "куди заманеться", згадує Середняк. "Вони називають це "прийомкою".

До полону 27-річний Середняк очолював снайперський взвод полку "Азов" — основної військової сили Маріуполя. Це, за його словами, зробило його основною мішенню тюремників.

Артем розповів, що його відокремили від інших і в спідній білизні привели на перший допит. Потім штовхнули на підлогу головою донизу. Запитували про його роль в армії та завдання, які він виконував. Після цього, за словами Артема, били електрошокером в спину, пах і шию,

"Так вони поводились з усіма, — каже колишній полонений. — Забивають тебе, як цвях".

У травні минулого року, коли Маріуполь перебував під російською облогою, українська влада наказала сотням бійців, що розмістились на металургійному комбінаті "Азовсталь", здатись росіянам, щоб зберегти собі життя. Середняк вийшов одним з останніх. Спочатку його привезли в колонію в Оленівці на Донеччині, а за кілька місяців перевели до в'язниці в Таганрозі.

Там, за його словами, полонених перевіряли двічі на день, а приводом для знущань охоронців могло стати будь-що. "Б'ють за все, за що захочуть, можуть і просто так. Не сподобалось, як ти вибігав з камери: чи надто повільно, чи руки надто низько, чи голова зависоко. За все це били".

Особливу жорстокість, за словами Середняка, в СІЗО виявляли до "азовців". На допитах його звинувачували в розграбуванні Маріуполя, в тому, що він особисто наказував своїм бійцям вбивати мирних жителів міста. Середняк усі обвинувачення відкидав, але це не мало значення. "Поки ви не скажете те, що їх цікавить, саме з того напрямку, як вони хочуть це почути, — каже Артем, — вони тебе не перестануть бити".

Якось, згадує Середняк, російський офіцер вдарив його дерев'яним стільцем і "так бив, що той розлетівся на частини". Іншого дня його запитали, чи може він заспівати "гімн Азова". Він не розумів, про що йдеться, і припустив, що гвардійці мають на увазі "Молитву українського націоналіста" — патріотичний текст, написаний в кінці 1920-х, який українські солдати зазвичай читають вголос перед боєм. Середняк неохоче продекламував його, розуміючи, яка може бути реакція.

Після цього тюремники вдарили його кілька разів. Він впав, вдарившись головою об стіну й розбивши брову. Однак його продовжували бити вже збитого з ніг.

"Коли я нарешті встав, — згадує Артем, — мені сказали: "Сподіваємось, ми з тебе це вибили".

34-річний старший сержант "Азову" Сергій Ротчук, який потрапив до Таганрога за тиждень після Середняка, каже, що охоронці часто били саме за татуювання.

Вони "шукали свастику чи щось подібне". Але "насправді будь-якого тату було достатньо, щоб вас вважали поганим хлопцем".

Ротчук, який до війни був лікарем, теж має тату. Кілька тижнів тому, коли ми зустрілися з ним у Києві, він підняв футболку і показав мені малюнок ворона на грудях, а на лівому стегні у нього емблема ордена джедаїв із "Зоряних воєн".

"Ви мали проблеми через ці татуювання?" — запитав я.

"Багато разів, - відповів Ротчук. - Вони казали: "Що це? Ой, я тебе за це поб'ю".

Охоронці застосовували до Ротчука струм, але він чинив опір. Його відправили в карцер на два місяці. З його слів, побої відбувалися майже щодня, а іноді й кілька разів на день.

Ротчук згадав одного офіцера, який, здавалося, отримував задоволення від ударів ногою в груди, від чого той мав постійний біль. Він скаржився, але допомоги не отримав. "Мені довелося сказати собі: "Чувак, будь сильним, ти не можеш контролювати ситуацію, тобі потрібно це прийняти", — згадує Ротчук.

Російські лікарі час від часу відвідували полонених, але не завжди допомагали. Порції їжі, за словами Артема, були настільки малі, що "отримати 300-400 калорій на день було за щастя".

При зрості 1,86 м він схуд зі звичних 80 кг до 60. "Коли я вставав, у мене паморочилося в голові, - згадує він. Темніло в очах, я не міг робити швидкі рухи". Середняк вважав, що це робилося навмисно, щоб ослаблені полонені не чинили опору.

Військовий хірург Денис Гайдук розповів, що охоронці змушували його й інших полонених бігти з опущеними головами під час ударів, причому полонених били навіть тоді, коли вони лежали на землі й не могли встати.

повернення з полону

Під час звільнення тюремники намагалися змусити його підписати документ, у якому стверджувалося, що будь-які отримані травми було випадковими. Гайдук відмовився. Тоді, за його словами, охоронці били його ногами, аж поки він не почув хрускіт.

Після повернення в Україну в нього діагностували три зламані ребра і забій серцевого м'яза внаслідок травми.

Я запитав, чому, на його думку, охорона так поводиться з українськими ув'язненими. "Тому що вони можуть це робити, - відповів він. - Ти в полоні, і вони знущаються з тебе".

В Артема Середняка більш практичне пояснення: "Вони б'ють, щоб отримати якусь інформацію. А потім кажуть: "Це, щоб ти після обміну не зміг знову воювати".

Український омбудсмен Дмитро Лубінець заявляв, що російська влада створила "систему тортур" для українських полонених на своїй території.

Українські пенітенціарні заклади відкриті для міжнародних експертів, тоді як в Росії можна відвідати лише деякі з них.

Речник верховного комісара ООН у справах біженців Кріс Яновський каже, що Москва неодноразово відхиляла запити ООН на доступ до українських військовополонених, не наводячи "жодних поважних причин".

Оскільки більшість російських в'язниць закриті для сторонніх спостерігачів, зазначає Дмитро Лубінець, "російські солдати можуть робити з українськими полоненими все, що завгодно".

40-річний Артем Дибленко, старший сержант 36-ї бригади морської піхоти, випадково почув розмову охоронців про гру з полоненими у футбол. Він був заінтригований. "Чого я не знав, так це те, що м'ячем будемо ми", - каже Дибленко. Із зав'язаними очима йому наказали бігти. Коли він впав, "посипалися удари ногами". "Дійсно почуваєшся м'ячем", - додає чоловік.

Дибленко розповів, що у вересні в одного з його співкамерників стався серцевий напад, який він пояснив постійним фізичним насиллям. За словами Дибленка, його ніхто не прийшов лікувати, і 53-річний чоловік помер.

Українська правозахисна організація "Медійна ініціатива за права людини" (МІПЛ) зафіксувала свідчення про щонайменше три смерті в Таганрозькій в'язниці, ймовірно, через тортури та відсутність їжі й медичної допомоги. Журналістка МІПЛ Марія Климик каже, що це "одне з найгірших місць для полонених українців у Росії".

Після майже року полону Артема Середняка обміняли. Він каже, що цю дату, 6 травня, відзначатиме як другий день народження. Під той самий обмін потрапив і лікар Сергій Радчук.

Я зустрівся з Артемом Середняком за чотири тижні після його повернення в Київ. Лікарі діагностували у нього перелом ребра та кісти в печінці й нирках, які, за їхніми словами, ймовірно, виникли внаслідок побиття. Артем трохи погладшав і виглядав краще, але досі важко ходив і страждав від болю в попереку.

На моєму телефоні він вперше побачив відео свого обміну, яке оприлюднила українська влада. На знятих кадрах полонені вигукували: "Слава Україні!" Вказуючи на усміхненого чоловіка, Середняк сказав: "Це я!" Я ледь його впізнав. "Я був блідий, худий, без доступу сонячного світла, - пояснив він. - Ми жили в напівтемряві і були, як кажани".